Історія та сучасність

Сучасна історія заснування та розвитку Житомирського національного агроекологічного університету починає свій відлік у вересні 1922 р., але цій даті передувала тривала і цікава передісторія.

Велика територіально і густо заселена (понад чотири мільйони населення) Волинська губернія у дореволюційний час для підготовки спеціалістів з аграрного сектору мала лише сім сільськогосподарських шкіл, у яких навчалося близько 300 чоловік. Ледухівська нижча сільськогосподарська школа — одна з шкіл, яка була заснована у 1899 р. в селі Ледухів Кременецького повіту.

Внаслідок підписання Ризького договору у 1921 р. західні землі України відійшли до Польщі. Школу з цієї причини було переведено в село Нова Чортория Новоград-Волинського повіту, де на її базі було створено Волинський агрономічний технікум.

Завершальним етапом формування навчального закладу є Тимчасовий статут про межові технікуми, згідно з яким названий технікум прирівнювався до вищого навчального закладу, а дату 1 вересня 1922 р. стали вважати днем заснування університету.

Того ж року Волинський агротехнікум переведено до міста Житомира, де в результаті його об’єднання з технікумом землевпорядкування було створено Волинський сільськогосподарський політехнікум. До новоствореного закладу входили три факультети: землевпорядкування, агрономічний та робітфак. Студентами політехнікуму стала молодь із сімей робітників, наймитів, бідноти, середняків і трудової інтелігенції, загальною кількістю 518 осіб. Доступність навчання, висококваліфікований склад викладачів та можливість отримати гідну професію швидко зробили навчальний заклад популярним агрокультурним центром округу. У цей же час за навчальним закладом закріпляються два радгоспи: «Левківський» (153 га землі) в Житомирському та «Осники» (150 га землі) у Черняхівському районах.

Волинський сільськогосподарський політехнікум 12 червня 1930 р. реорганізовано у Житомирський сільськогосподарський інститут технічних культур. Того ж року його структура розширилася внаслідок злиття з Сумським сільськогосподарським інститутом буряківництва, а через три роки до складу увійшов і Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут технічних культур.

Менше ніж за десятиліття функціонування інститут відкрив 10 кафедр, навчально-виховний процес забезпечували 50 викладачів, серед них 29 професорів і доцентів. До послуг студентів була наукова бібліотека, фонд якої нараховував 100 тис. примірників книг.

Наступним здобутком інституту було відкриття аспірантури та заочного відділення у 1933 р. Того ж знаменного року на берегах річки Путятинки в південно-східній частині Житомира було закладено ботанічний сад, який функціонує і сьогодні.

Житомирський сільськогосподарський інститут технічних культур готував агрономів з хмелярства, буряківництва, картоплярства, лікарських і ефіроолійних рослин, тютюну і махорки. 1 вересня 1935 року Інститут технічних культур постановою Раднаркому УРСР реорганізовано в Житомирський сільськогосподарський інститут з підготовкою агрономів широкого профілю.

Постійні зміни в структурі та продумана кадрова політика вже за кілька років створили потужний навчальний заклад з досвідченим, енергійним, працьовитим колективом. Зміцнювалася матеріально-технічна база, розширювалась тематика науково-дослідної роботи з урахуванням особливостей Поліської зони України. Досліджували в інституті строки сівби, норми висіву, застосування добрив, працювали над виведенням і впровадженням високоврожайних сортів льону, хмелю, картоплі, вивчали продуктивність молочного стада колгоспних ферм тощо.

На хвилі загальнодержавного піднесення за роки перших п’ятирічок інститут став справжнім центром підготовки сільськогосподарських кадрів у зоні Полісся України. Встиг підготовити та випустити понад тисячу агрономів вищої кваліфікації. За цей час інститут перепідготовив понад дві тисячі спеціалістів сільського господарства, керівників колгоспів, радгоспів і МТС. Випускники Житомирського сільськогосподарського інституту призначалися на роботу в різні області України. У Казахстані, Узбекистані, Східному Сибірі, на Далекому Сході швидко оцінили високий рівень підготовки вихованців інституту.

Складну і трудомістку роботу здійснили для розвитку інституту перший директор М.Л. Федосєєв (1928–1930) та директори Л.К. Шабранський (1930–1932), Є.І. Горецький (1933–1938) і С.С. Філоненко (1938–1941).

Налагоджену, успішну, творчу та перспективну працю колективу інституту перервала Велика Вітчизняна війна. У перший же день війни в інституті відбувся мітинг, згідно з резолюцією якого студенти та лекторський склад інституту з цього дня вважали себе мобілізованими, а інститут припинив своє функціонування.

У роки воєнного лихоліття загинули директор інституту С.С. Філоненко, викладачі В.І. Карабанов, К.М. Луценко, М.Ф. Падалко, В.І. Тарасюк, М.С. Шевченко, С.М. Яценко, випускники і студенти Ю.Б. Берман, М.А. Божок, О.П. Верхогляд, Д.О. Гуменюк, Ф.Т.Дивак, О.Г. Дячук, О.М. Євдощук, У.М. Єрмак, В.М. Жембровський, Д.І. Золотарський, М.Д. Ковбущенко, О.М. Комісарчук, С.М. Лавренчук, П.О. Литвин, П.А. Лоза, М.М. Лук’яненко, Г.В. Мартинюк, Ф.М. Мудрик, М.О. Неділько, В.Я. Неліпович, В.М. Огородник, В.М. Покропивний, М.С. Прокопчук, М.Г. Ромаскевич, О.К. Савенець, Д.І. Солопчук, О.В.Стрілецький, С.С. Строй, П.Т. Тарахан, І.П. Трохимчук, І.І. Туранський, Н.Й. Фертшман, А.Й. Фінгерман, Ю.М. Хожай, О.М. Чечельницький, І.К. Юрченко, І.М. Ярмолицький та багато інших, котрі мужньо захищали нашу вітчизну на фронті.

Секретар парткому інституту О.К. Чехов став командиром партизанського полку, подвиг якого увійшов до літопису Великої Вітчизняної війни. У книзі «Наш позывной — «Свобода» начальник штабу Українського партизанського руху Т.А. Строкач розповів:

«Особовий склад був озброєний гвинтівками, ручними кулеметами, гранатами. Штаб мав польові радіостанції, автомобільний транспорт. Були команди підривників, перекладачів, радистів. Партизани збирали в тилу ворога розвідувальні дані, знищували автоколони, обози з продовольством і фуражем, громили ворожі військові частини, підривали залізничні мости, виводили з ладу телефонний і телеграфний зв’язок. З 25 липня по 20 серпня 1941 року в Зубковичах, Рокитному, Рудні, Олевську, Локотичах було знищено 400 ворожих солдатів і офіцерів, поліцаїв, представників окупаційної адміністрації, взято багато трофеїв.

Капітан О.К. Чехов поліг смертю хоробрих 25 серпня 1941 року.

За мужність і героїзм у боях із загарбниками 32 партизани полку відзначені урядовими нагородами». (Документ подано мовою оригіналу).

Рішучі партизанські дії цей полк розпочав 25 липня 1941 р. у районі Олевська, Городниці, Новоград-Волинського. Відчайдушні сміливці, житомирські партизани, збирали розвідувальні дані, влаштовували засідки на автоколони, обози з продовольством та фуражем, громили ворожі військові частини, підривали залізничні мости, виводили з ладу телефонний і телеграфний зв’язок тощо.

Обеліск Слави – символ вдячної пам’яті про викладачів, співробітників і студентів, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, споруджено перед навчальним корпусом інституту, як нагадування майбутнім поколінням.

У перемогу зробили свій внесок і співробітники інституту, що працювали в тилу: у Поволжі, на Уралі, у Сибіру, на Алтаї, у Середній Азії. Свідченням високої оцінки вкладу в перемогу над фашизмом є 106 орденів та медалей, якими нагороджено викладачів, співробітників і студентів за бойові й трудові заслуги.

Довгоочікуване звільнення Житомира від гітлерівських окупантів відбулося 31 грудня 1943 р. військами 1-го Українського фронту.

За роки фашистського панування інститут зазнав величезних матеріальних втрат. Було повністю розграбоване цінне устаткування лабораторій та кабінетів, бібліотеку, навчально-дослідне господарство, вивезли трактори і комбайни, знищили високопродуктивні породи корів і свиней.

Нелегко прийшлося викладачам, співробітникам, студентам аби внаслідок напруженої праці вже 12 січня 1944 р. інститут розпочав свою роботу. Було відбудовано житловий фонд, відновлено устаткування лабораторій, гуртожиток, бібліотеку, навчально-дослідне господарство. Відремонтовані аудиторії заповнили 330 студентів.

Повернулися з фронту та стали за викладацьку кафедру І.Є. Аксьонов, О.Л. Барановський, І.С. Бігіч, В.Б. Брезінський, О.Т. Бугайов, Я.Д. Ващенко, О.С. Зінченко, О.І. Зименко, В.Г. Куян, О.В. Кобилецький, Є.М. Кондратюк, В.О. Матящук, Р.М. Мерцедін, С.І.Нікішов, Л.Г. Проценко, С.Я. Стеценко, М.Р. Соловйов, Г.П. Тарасов, Р.М. Ткачук, Д.С. Федотов, О.Л. Штейн. Загартовані у багатьох битвах Великої Вітчизняної війни, вони також брали участь у звільненні європейських країн та розгромі мілітаристської Японії. За мужність та героїзм їх відзначено високими державними нагородами. Життя цих людей стало прикладом для наслідування та послугувало вагомим фактором у вихованні студентів.

Відроджували Житомирський сільськогосподарський інститут у післявоєнні роки Р.Н. Баренко (1944–1945) та А.С. Молостов (1945–1955). Саме на плечі цих інтелігентних та мужніх людей лягло повноцінне відновлення функціонування навчального закладу. Зусилля не були марними, і поступово інститут розширювався, зміцнювався, збільшував свою матеріально-технічну базу.

Перший повоєнний випуск спеціалістів відбувся у 1945–1946 навчальному році, а вже через рік було відновлено роботу заочного факультету. 1948 навчальний рік ознаменувався відкриттям зоотехнічного факультету, який проіснував два роки. Результатом таких могутніх темпів розвитку був той факт, що до кінця 1950 р. в інституті навчалося 800 студентів.

Згаданий директор інституту, професор А.С. Молостов, протягом 22 років завідував кафедрою селекції і насінництва, за цей час він виховав понад 3000 спеціалістів сільського господарства. Серед них такі видатні вчені, як академіки М.О. Ольшанський та Ф.Г. Кириченко, член-кореспондент ВАСГНІЛ А.А. Краснюк, доктор біологічних наук Ф.Є. Немлієнко, доктори сільськогосподарських наук П.М. Лубенець та І.Д. Коломієць, автор поширених сортів пшениці Миронівська-264 і Миронівська-808 В.Н. Ремесло, відомі селекціонери П.Ф. Гарновий, В.І. Дідусь. А.С. Молостов виклав результати своєї кропіткої праці у 44 друкованих працях, п’ять з яких вийшли окремими книгами.

Перші мирні п’ятирічки були важкими, весь час давало про себе знати військове лихоліття, тому випускники перших повоєнних років стали надавати кваліфіковану допомогу колгоспам та радгоспам не тільки Житомирської й сусідніх областей, а й іншим регіонам країни. Затята праця вихованців інституту давала результати: підвищувалась культура виробництва, зростала врожайність зернових і технічних культур. Уже 1950 р. в Житомирській області було досягнуто довоєнного рівня оброблюваних площ. Порівняно з 1940 р. валовий збір жита збільшився на 696 тис. ц, зернобобових культур – на 69 тис. ц, цукрових буряків – на 861 тис. ц. Розгорнули ефективну діяльність випускники інституту з технології вирощування льону, картоплі, цукрових буряків, хмелю. Результатом були високі врожаї в Житомирській області, що збирали новатори ланів Н.Г. Заглада, Є.Н. Саух, О.Х. Заїка, М.А. Марцун, М.С. Худолій та багато інших. Так, перші три передовики праці щорічно одержували 12–20 ц льоноволокна, Марцун М.А. – 600 ц і більше центнерів цукрових буряків, а Худолій – 700 ц картоплі з гектару.

У 1955 р. Житомирський сільськогосподарський інститут очолив доцент А.П. Ящук. За його керівництва відчутно посилились зв’язки інституту з господарствами регіону. Були започатковані та набули популярності виїзні засідання вченої ради інституту, науково-практичні конференції з проблем підвищення родючості ґрунтів, організації сільськогосподарського виробництва. Значно розширилась тематика наукових досліджень. Так, у 1950 р. на обласній сільськогосподарській виставці експонувалися 142 наукові праці з селекційно-дослідної справи, біології та захисту рослин, механізації сільськогосподарського виробництва.

У 50-х роках набула поширення практика, за якої студенти інституту охоче надавали допомогу в збиранні врожаю господарствам Житомирської, Рівненської, Волинської, Миколаївської та інших областей України. Кожного дня, часто навіть без вихідних, вони працювали в полі комбайнерами, трактористами, шоферами, скирдували солому тощо, тим самим прилучаючись та пізнаючи тонкощі майбутніх професій.

Відомі науковці, професори А.Г. Медведєв та Л.Л. Щетиніна у 1957 р. очолили ґрунтознавчу групу, яка обстежувала ґрунти на Житомирщині, а 1960 р. досліджувала ґрунти Казахстану.

Але освоєння цілини для інституту почалося ще у 1958 р., коли під керівництвом викладачів Б.М. Гнєдаша, І.О. Гіренка, М.Д. Юрченковича студенти агрономічного факультету виїхали на роботу в Актюбинську область Казахстану. Вони були першопрохідцями, які, поселившись у землянках і наметах, орали землю, збирали хліб, будували токи, перелопачували зерно тощо.

Тяжкі умови, непереборне завзяття і твердий дух, який вітав у повітрі Казахстану, відчули на собі ветерани цілини: В.Б. Брезінський, О.А. Дереча, Г.І. Коломієць, С.Й. Корсак, Н.Я. Кривич, М.В. Мельник, А.Р. Палій, В.Г. Романько, С.М. Талько, Л.К. Томашевський, І.П. Хобта, М.К. Циганок, О.А.Заглада, адже дехто з них і нині працює в університеті. Мужню працю відзначено урядовими нагородами. Це була славна сторінка в історії інституту повоєнних років. Продовжили писати хвалебну історію інституту бійці студентських будівельних загонів. У господарствах Житомирської, Миколаївської, Одеської, Херсонської, Донецької областей України, у Тюменській та Орловській області Росії, а також у Болгарії залишилася славна пам’ять про вихованців інституту.

Науковий поступ та удосконалення навчального процесу забезпечували викладачі довоєнних та післявоєнних років, зокрема академік АН УРСР П.С. Погребняк, член-кореспондент АН УРСР Є.М. Кондратюк та академік АН БРСР А.Г. Медведєв, заслужений діяч науки УРСР В.В. Фінн та заслужений діяч культури УРСР О.С. Зінченко, професори Ю.М. Марченко, М.Б. Москвичов, Б.Ф. Жидецький, А.А. Орлов, О.О. Стольгане, Г.М. Подольський, В.П. Живан, І.Й. Канівець, П.І. Гупало, Є.О. Михайленко, доценти М.П. Іванов, А.Ф. Стельмахівський, О.Л. Барановський, В.Г. Лапа, В.Д. Ващенко, Т.Є. Коваль, А.Ф. Андріївський, І.Н. Найда, М.Є. Гурін, Г.О. Приходько, М.А. Борушко та багато інших.

Окремих слів подяки заслуговує колишній декан агрономічного факультету О.С. Зінченко та колишній завідуючий кафедрою землеробства А.Ф. Стельмахівський. Вони разом з Героєм Соціалістичної Праці Н.Г. Загладою зуміли відстояти інститут перед Міністерством сільського господарства СРСР і відповідним відділом ЦК КПРС, коли на початку 60-х років над закладом нависла загроза його закриття як неперспективного. Лише завдяки їх зусиллям і клопотанням вдалося зберегти інститут у попередньому статусі.

Директором інституту протягом 1960–1966 рр. був професор Б.В. Лесик. Він досліджував агротехнічні способи підвищення врожайності і якості продукції льону та інших волокнистих культур, запропонував ряд ефективних способів виготовлення і переробки сировини луб’яно-волокнистих культур.

Професор Б.В. Лесик у 1961 р. ініціював створення елітного насіннєвого учбово-дослідного господарства «Україна» на базі чотирьох економічно відсталих колгоспів Черняхівського району. За часи його керування на території учгоспу побудовано студентську їдальню і чотири гуртожитки для розміщення студентів. Також він організував дослідне поле в цьому учгоспі, провів об’ємну роботу щодо вивчення і впровадження у виробництво комбайнової технології збирання льону, прогресивних способів переробки льонотрести, сушки зерна, системи раціонального застосування добрив. Уперше в інституті Б.В. Лесик створив лабораторію технології переробки сільськогосподарської продукції.

Створив Б.В. Лесик і власну наукову школу, з під його «крила» у науковий світ вийшли 50 кандидатів наук, десять з них згодом стали докторами наук. Автор навчальних посібників з проблем технології зберігання і переробки рослинницької продукції. Успіхи Б.В. Лесика у розвитку сільськогосподарського виробництва відзначені орденами і медалями.

З 1966 по 1982 рр. колектив інституту очолював М.С. Чернілевський. За цей час у життя навчального закладу було впроваджено колосальні зміни та реорганізації. Так, у 1966 р. відкрито факультет підвищення кваліфікації спеціалістів і керівних кадрів колгоспів і радгоспів, 1970 р. у структурі інституту з’являється економічний факультет, а 1976 р. — зооінженерний. Також було споруджено навчальний корпус економічного факультету, 75-квартирний житловий будинок, два студентські гуртожитки, реконструйовано спортивний комплекс, відкрито санаторій-профілакторій. У вже згадуваному господарстві «Україна» були створені і успішно функціонували навчально-механізовані загони для практичної підготовки спеціалістів. Розширення інституту та поява нових спеціальностей повністю зняли питання «бути чи не бути» Житомирському сільськогосподарському інституту.

На час піввікового ювілею (1972 р.) у структурі інституту діяло чотири факультети: агрономічний, економічний, заочного навчання і підвищення кваліфікації, на яких готували висококваліфікованих спеціалістів для колгоспного і радгоспного виробництва. Успішно функціонувало 17 кафедр, на яких працювало понад 100 викладачів, з них п’ять професорів і 60 доцентів та кандидатів наук. На стаціонарі у той час навчалося понад тисячу чоловік, загальна ж кількість студентів та слухачів факультету підвищення кваліфікації налічувала 2500 чоловік.

Професорсько-викладацький склад інституту доклав багато зусиль для поліпшення підготовки висококваліфікованих спеціалістів. За короткі терміни науковцями інституту було підготовлено і видано 25 підручників, навчальних посібників і лабораторних практикумів для студентів середніх і вищих сільськогосподарських навчальних закладів. За десятиріччя (1962–1972 рр.) інститут видав 22 томи наукових праць і 35 монографій, понад 60 брошур з узагальнення і популяризації досягнень науки і передового досвіду з питань сільськогосподарського виробництва, близько 1000 статей у періодичній пресі. Результати досліджень викладачів, наукових працівників інституту і студентів-членів студентського наукового товариства у вигляді рекомендацій щодо підвищення врожайності зернових і технічних культур запроваджувалися у сільськогосподарське виробництво.

Інститут продовжував підтримувати тісні зв’язки з колгоспами і радгоспами Житомирської області, налагоджував співробітництво з господарствами інших областей республіки, надавав їм допомогу в пропаганді й впровадженні досягнень науки і передового досвіду у виробництво. Ряд рекомендацій колгоспам і радгоспам щодо впровадження внутрігосподарського розрахунку, гарантованої оплати праці розробили співробітники кафедр економіки і організації сільськогосподарських підприємств.

Перераховані досягнення колективу інституту не залишилися непоміченими партією і урядом. Напередодні святкування 50-річчя інституту було опубліковано Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про нагородження Житомирського сільськогосподарського інституту Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР».

Взявши на озброєння рішення ХХІV з’їзду КПРС і ХХІV з’їзду КП України з питань подальшого розвитку сільського господарства, колектив Житомирського сільськогосподарського інституту розробив комплексну тематику науково-дослідної роботи на дев’яту п’ятирічку (1971–1975 рр.). Науковці інституту активно працювали над вирішенням таких наукових проблем, як підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості продукції в умовах Центрального Полісся і Північного Лісостепу УРСР; займалися розробкою методів виведення і вдосконалення високопродуктивних порід великої рогатої худоби і свиней; питаннями комплексної механізації вирощування сільськогосподарських культур і трудомістких процесів у тваринництві; підвищенням економічної ефективності сільськогосподарського виробництва Полісся і Північного Лісостепу Української РСР.

На святкуванні 50-річного ювілею в інституті побували науковці з багатьох країн. Навчальну, наукову і виховну роботу колективу інституту було високо оцінено: 30 співробітників нагороджено медаллю «За доблесну працю. На честь 100-річчя з дня народження В.І.Леніна», за сумлінну і творчу працю в роки восьмої п’ятирічки орденами і медалями було нагороджено вісім співробітників інституту.

Роки десятої п’ятирічки пройшли під девізом удосконалення форм і методів навчання спеціалістів сільського господарства. Для підвищення якості навчального процесу впроваджувалися такі прогресивні форми навчання, як заняття в передових колгоспах і радгоспах, семінари з обміну досвідом роботи. Дана форма навчання поєднувала теорію з передовою практикою. У цей час найбільшого розвитку набувають навчально-теоретичні, науково-практичні конференції. Лише 1979–1980 навчального року на ФПК Житомирського сільськогосподарського інституту було проведено вісім науково-практичних конференцій.

Знатні хлібороби-практики Житомирщини: двічі Герой Соціалістичної Праці М.А. Марцун, Герої Соціалістичної Праці І.П. Тараскіна, Н.Г. Заглада, М.С. Худолій, С.Г. Бойко, Ф.Г. Долібець, Л.А. Любченко, випускники інституту Г.С. Сіра, М.І. Жила, С.О. Горячий, А.С. Малиновський — стали справжніми наставниками студентської молоді інституту.

Наступним директором інституту (1982–1998 рр.) став доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААНУ, заслужений діяч науки і техніки України В.П. Славов.

За часи керівництва В.П. Славова зміцнилася і значно розширилася матеріальна база інституту. У 1983 р. для студентів було побудовано гуртожиток на 360 місць, через два роки зведено навчально-лабораторний корпус зооінженерного факультету. Також до структури закладу 1987 р. додався 1-й пусковий комплекс навчально-лабораторного корпусу загальною площею понад 9 тис. кв. м, а через рік було побудовано 72-квартирний житловий будинок, потім з’явився лабораторний корпус факультету механізації сільського господарства (1988 р.), лабораторія насінництва (1989 р.), віварій (1992 р.), ветеринарний комплекс (1995 р.) тощо.

Поряд з матеріальними змінами відбулися і суто наукові. У 1984 р. відновлено роботу аспірантури, у 1986 р. відкрито факультет механізації сільського господарства, у 1987 році – факультет ветеринарної медицини, а 1997 р. екологічний факультет.

Перераховані зміни і нововведення інституту сприяли його популяризації. Навчальний заклад почав приваблювати до себе кращих представників інтелігенції не лише Житомира, а й інших регіонів країни. Викладачі, студенти мали за честь навчатися або працювати в ЖСГІ.

Започатковане у післявоєнні роки наукове обслуговування господарств стало для колективу інституту у 80-х роках традиційним. З 1984 р. діяли договори про науково-виробниче співробітництво між професорсько-викладацьким колективом інституту і працівниками агропромислового комплексу Лугинського та Черняхівського районів Житомирської області, а з червня 1989 р. додався і Любешівський район Волинської області. За цей період виконано значний обсяг дослідних робіт, впроваджено ряд наукових розробок, які дали позитивні результати. Так, у господарствах Черняхівського району було освоєно 10 тем науково-дослідних робіт, впроваджено у виробництво 13 наукових розробок з економічним ефектом 722 тис. крб.

Наукові розробки вчених інституту були використані у Лугинському районі з метою докорінного поліпшення малопродуктивних луків і створення травостоїв довгорічного використання, гребневої технології вирощування кукурудзи на зерно в умовах Полісся, застосування оптимізованих раціонів годівлі корів. Про вражаючі результати нововведень свідчить той факт, що кормові ресурси радгоспів району за цей період зросли в 1,5 рази, поставки м’яса – в 1,4 рази, а прибутки галузі – в 3,5 рази.

Різким поворотом у зміні наукових досліджень стала аварія на Чорнобильській АЕС. У регіоні склалася абсолютно нова обстановка, що поставила перед ученими інституту, як і республіки в цілому, об’єктивну необхідність поступового перепрофілювання основних напрямів досліджень у сфері аграрної науки. У першу чергу було розпочато розробки щодо зниження рівня радіаційного забруднення агроландшафту зони Полісся, організовано виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції в регіоні, здійснювалася підготовка кваліфікованих кадрів для роботи в умовах радіоактивного забруднення сільськогосподарських та лісових угідь.

Професорсько-викладацький колектив інституту визначив пріоритетний напрямок наукових досліджень «Розробка наукових основ ведення сільського господарства в забруднених радіонуклідами агроландшафтах Полісся України». Дотримуючись вказаного напряму розвивалась наукова база інституту, готувалися кадри, формувалася тематика, розроблялася методика, набувався практичний досвід ведення наукових досліджень у цих специфічних умовах.

Житомирський сільськогосподарський інститут швидко і оперативно відреагував на трагедію 1986 р. Так, викладачами кафедр ґрунтознавства і землеробства, кормовиробництва та годівлі сільськогосподарських тварин, радіології велися дослідження поверхневої і вертикальної міграції радіонуклідів, розроблялися способи і прийоми їх стабілізації, закріплення в ґрунті за допомогою високоактивних сорбентів у другій зоні радіаційного забруднення, а саме в колгоспах Народицького району. Їх колеги з кафедри біотехнології та генетики вивчали якість статевих клітин у корів та бичків на всіх рівнях гаметоутворення в умовах підвищеного рівня радіації.

Важливу наукову діяльність провадила кафедра економіки навколишнього середовища та екосоціології, до сфери її зацікавлення потрапили проблеми з соціально-психологічної реабілітації населення постраждалих від аварії на ЧАЕС територій та адаптації переселенців в нових умовах проживання. Колектив інституту в кінці 80-х та на початку 90-х рр. докладав значних зусиль для дослідження наслідків аварії на ЧАЕС та зменшення їх впливу як на навколишнє середовище, так і населення.

Значним піднесенням позначилися в історії інституту 90-ті роки. Чорнобильська катастрофа та ліквідація її наслідків стала однією з головних дослідницьких тем науковців інституту, згуртувавши та зміцнивши його колектив. Усі кафедри, навіть гуманітарного спрямування, включились у дослідження цієї проблеми. Вивчалася можливість використання цих земель під розвиток бджільництва, промислового рибальства, любительського мисливства, насадження лісів тощо. Досвід, набутий у виробництві продукції та сировини агропромислового комплексу в зоні радіоактивного забруднення, дав також підстави змінити ставлення до таких поліських культур, як хміль, картопля, льон. Загальний висновок дослідницької праці — на забруднених територіях відбувається тривалий природний процес розпаду радіонуклідів цезію, стронцію та інших опромінювачів. Настане час, коли частину раніше виведених із обороту сільськогосподарських угідь можна буде використовувати.

У 1991 р. науково-дослідна лабораторія з добрив сільськогосподарського інституту з метою наукового забезпечення охорони навколишнього середовища, виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції, зниження рівня радіоактивного забруднення агроландшафтних систем Полісся України була перетворена в сільськогосподарську дослідну станцію з радіоекології. Також були визначені основні напрями її наукових досліджень: розробка наукових основ радіаційного моніторингу в системі «грунт–рослини–тварини» в умовах підвищеного рівня радіоактивного забруднення; розробка моделей технологій виробництва і використання кормів в умовах радіоактивного забруднення сільськогосподарських угідь; розробка і впровадження технологій виробництва екологічно чистої продукції тваринництва в умовах радіоактивного забруднення.

Дійсність поставила нові завдання, що вимагали негайних рішень, тому робота науковців інституту здійснювалась комплексно, системно, з перспективою. Навчальний заклад відкрив нові спеціалізації і спеціальності. На початок 90-х рр. їх було відповідно 19 і 11.

Об’ємна, фундаментальна праця, яку завзято і чесно виконував колектив інституту у серпні 1994 р. була відзначена Кабінетом Міністрів України За його постановою Житомирський сільськогосподарський інститут був акредитований у статусі Державної агроекологічної академії України.

Зміцніла та стала більш плідною співпраця з міністерствами та академією аграрних наук України, інститутами, зокрема Ленінградськими НДІ захисту рослин, сільськогосподарської мікробіології, а також з відповідними центрами США, Австрії, Німеччини, Швеції, Угорщини, Польщі. Зв’язок з ними сприяв зміцненню теоретичної й практичної бази інституту, забезпечуючи ґрунтовну підготовку і перепідготовку спеціалістів, викладачів і студентів для роботи в умовах ринкової економіки.

На 75-му році свого існування академія була визнаним центром екологічної освіти, науки, виховання. Створення і установлення першого вищого навчального закладу такого спрямування в Україні – це турбота держави про майбутнє нації, її гармонійний розвиток. Адже без збереження довкілля, примноження його багатства неможливий розвиток самостійної незалежної держави і народів, що її населяють.

Велику роль у виховному процесі студентів університету відіграли воїни-афганці, які навчались в сільськогосподарській академії в середині 90-х років. Вони проводили надзвичайно активну громадську роботу серед різних верств населення. Це уродженці Житомирської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернігівської областей України та Пермської, Оренбурзької, Челябінської областей Росії.

В історії університету особливо пам’ятними залишаються сторінки, які подають інформацію про героїчне, сповнене трагізму, мужності життя воїнів, що пройшли горнило випробувань в Афганістані.

На агрономічному факультеті навчались: П.О.Адамович, І.В.Бойко, В.В. Бутик, М.О. Габзовський, М.О.Гуріч, П.П. Іскра, С.А. Кизяк, В.М. Климчук, О.А. Коваль, А.М. Корсун, Є.М. Лихоступ, І.М. Мерленко, В.Ю. Михайленко, М.С. Огородник, І.Ф. Осипчук, В.О. Парфелюк, С.Т. Плотницький, І.М.Присяжнюк, І.Ф. Прокопчук, Б.М. Сокирко, П.В. Черниш, В.А. Шандрук, Ю.А. Якиимчук. Економічний факультет обрали – А.М. Данилюк, В.Л. Дзюба, Б.М. Євтушок, В.В. Літуновський, С.С.Рачкинда. Технологічний закінчили: А.М. Андрощук, І.П. Бочковський, С.М. Майковець, В.Р. Шуба.

А.М. Барановський, В.В.Загурський, О.М. Коблай, П.В. Расновський закінчили факультет механізації сільського господарства. В.М. Боровський закінчив даний факультет в 1994 році, по закінченні асистент, а з 2008 року- старший викладач кафедри машиновикористання, мобільної енергетики та сервісу технологічних систем. У 2006-2010 роках – заступник декана з виховної роботи. З грудня 2010 по листопад 2011 року виконував обов’язки декана факультету.

З підготовчого відділення своє навчання у вузі розпочали воїни-афганці В.П. Сидорчук, Ю.В. Решітко, В.С. Майструк. На кафедрі фізичного виховання працювали А.Л. Маришкін, М.І. Моїсеєнко.

У період 1999–2011 рр. директором університету був доктор економічних наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України, Відмінник освіти України А.С. Малиновський.

За означений час є вагомі досягнення з реалізації стратегічного плану розвитку, всебічного зміцнення, зростання матеріально-технічної бази ВНЗ.

2001 року за розпорядженням Кабінету Міністрів України на базі Державної агроекологічної академії за пропозицією Мінагрополітики, погодженої з МОН, Мінекономіки, Мінфіном і Житомирською облдержадміністрацією утворений Державний агроекологічний університет.

Такі зміни стали реактивом для структурних реорганізацій. Останнє десятиліття було надзвичайно багате на зміни: у 1999 р. відкрито факультет аграрного менеджменту, у 2001 р. – факультет лісового господарства. До 33 кафедр додались 11 нових, 30 з них очолюють доктори наук і професори.

Науково-навчальний процес в університеті станом на 1999 р. забезпечували 267 працівників, з них дев’ять докторів наук, 103 кандидати наук, доценти. У 2011 р. цей показник збільшився: 467 науково-педагогічних працівники, серед них 41 доктор наук, професор, 298 кандидатів наук, доцентів. У тому числі вісім заслужених діячів науки і техніки України, 11 заслужених працівників сільського господарства України, два заслужених економісти України, п’ять заслужених працівників освіти України, два заслужених природоохоронці і заслужений тренер України. Понад 50 осіб нагороджено відзнаками міністерств. Варто зазначити, що кожен п’ятий, хто має науковий ступень, у віці до 35 років. Відповідно, у молодих, талановитих, широко ерудованих викладачів навчаються такі ж студенти.

За освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр» університет готує висококваліфікованих фахівців. Нині студентам пропонується підготовка за держзамовленням і контрактом за 13 напрямами: «Агрономія», «Захист рослин», «Геодезія, картографія та землеустрій», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит», «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва», «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва», «Ветеринарна медицина», «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування», «Правознавство», «Менеджмент», «Економіка підприємства», «Лісове та садово-паркове господарство».

До структури ВНЗ входить Будівельний коледж та Технікум землевпорядкування, підготовка ведеться з 21 спеціальності та 22 спеціалізацій. Також студенти університету мають можливість отримати військове звання, проходити виробничу практику за кордоном.

Оригінальним нововведенням відзначився 2005 р. Інститут післядипломної освіти та дорадництва, відкривши школу резерву керівних кадрів. Слухачі школи відбираються на конкурсній основі із різних факультетів, які успішно навчаються, виявляють певні лідерські якості і бажають у перспективі очолити трудові колективи.

Готують у школі провідних фахівців різного рівня управлінь аграрним виробництвом, екології, психологів, мистецтвознавців, юристів, керівників підприємств та менеджерів.

Навчають слухачів за спеціальними методиками і програмами. Проводяться виїздні заняття у кращі агропідприємства, які очолюють переважно випускники університету. Найбільшою популярністю користується відео тренінг «Психологія успіху».

Ефективність набутих знань та навичок студентів перевіряється під час проведення психологічних тренінгів – активного групового навчання спілкуванню в житті: від формування професійно-корисних навичок до адаптації у новій соціальній ролі з відповідною корекцією Я-концепції та самооцінки.

Кожного року школу резерву кадрів при ЖНАЕУ закінчує 50–60 осіб, яким видаються спеціальні посвідчення. Навчання продовжується впродовж року і вже дає перші позитивні результати.

Загалом, за контингентом серед 22 аграрних ВНЗ III–IV рівнів ЖНАЕУ посідає четверте місце. Адже, чисельність студентів на восьми факультетах зросла з 4269 у 1999 р. до більш ніж 10 тис у 2011 р. Університет випустив за останнє десятиріччя понад 13 тисяч фахівців денної та заочної форм навчання, серед них більш 2700 випускників отримали диплом з відзнакою, а 55 студентів удостоєні іменних стипендій Президента України, ім. М.О. Посмітного, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

Університет постійно залучає нові кадри для навчання студентів та виховання гідної зміни. У перші роки третього тисячоліття до університету прийшли доктори наук: О.Є. Галатюк, Л.П. Горальський, А.І. Гузій, Ю.Ю. Довгій, В.В. Зіновчук, Н.В. Зіновчук, С.П. Щерба, О.Ф. Смаглій, Є.І. Ходаківський, згодом Л.Ц. Масловська, В.І. Дубовий, Ю.С. Цаль-Цалко, І.Г. Грабар, Л.П. Журавльова. Захистили докторські дисертації викладачі університету В.В. Мойсієнко, В.Г. Дідора, Т.О. Зінчук, І.А. Пількевич, С.В. Буднік, В.П. Фасоля, О.В. Скидан, В.В. Тарасова, О.С. Заблоцька, Л.Д. Романчук, О.М. Яценко, В.І. Ткачук.

ЖНАЕУ вдалося втримати рівновагу між активним впровадженням останніх досягнень у науці і педагогіці та дотриманням традицій, започаткованих у минулому столітті. Особлива увага приділяється продовженню вивчення і реалізації комплексу заходів щодо реабілітації територій, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Науковці університету з цієї проблеми плідно працюють разом з колегами з Німеччини, Японії, Росії, Білорусі, Франції, Швейцарії, а також науково-дослідними установами України. Обмін досвідом проходить на щорічних міжнародних конференціях, які влаштовує ЖНАЕУ.

Співробітники університету кожного року отримують 15–20 патентів на винаходи, рекомендуються до впровадження 18–20 технологій. Щороку у стінах закладу захищається 20–22 кандидатських і докторських дисертацій. Останніми роками спостерігається позитивна динаміка, кількість робіт зросла до 27–29, а у 2011 р. – до 34.

На книжкових полицях кожного нового навчального року з’являється 20–25 підручників та посібників, 10–12 монографій, авторами яких є співробітники університету. У наукових збірниках та фахових журналах друкується понад 500 наукових статей. Двічі на рік виходить фаховий журнал «Вісник ЖНАЕУ», у тому числі окремо два номери «Вісника ЖНАЕУ» з економічної тематики.

Видання Т.П. Блажкевича і В.В. Волочкової «Економіка природокористування» посіло перше місце у номінації «Краще навчальне видання» у галузі сільського господарства на першому всеукраїнському конкурсі видань для вищих навчальних закладів «Університетська книга – 2010» та принесло почесний приз Житомирському національному агроекологічному університеті, а «Посібник з інвазійних, інфекційних та незаразних хвороб свиней» за редакцією доктора ветеринарних наук, професора Ю.Ю. Довгія посів друге місце.

Розгалужена структура університету розширила у свою чергу і можливості функціонування аспірантури та докторантури. Нині тут навчаються понад півтори сотні осіб, діють спеціалізовані ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями 08.00.03 – економіка та управління національним господарством, 08.00.04 – економіка та управління підприємствами і 03.00.16 – екологія.

Останні цікаві і надзвичайно перспективні дослідження проводяться в галузі енергозбереження та альтернативної енергетики. Так, професор Л.В. Лось займається біогазовими і газогенераторними установками на місцевих видах палива, розробкою та виготовленням енергетичних модулів для сільськогосподарських машин. Професор І.Г. Грабар досліджує комплекс гідро- вітро- коліс з орієнтаційно-змінною натужністю. Доцент В.О. Зінченко – технології вирощування швидкоростучих енергетичних рослин (міскантус).

У руслі вивчення даної проблематики 2009 р. в ЖНАЕУ спільно з рядом фірм та навчальних закладів Польщі започатковано Українсько-Польську агенцію відновлювальної енергетики та енергозбереження.

Також протягом останнього десятиліття було проведено об’ємні роботи з капітального ремонту приміщень корпусів, аудиторій, лабораторій, рекреаційних куточків, санвузлів читальних залів, актової зали. Перекрито дахи корпусів економічного факультету, факультетів механізації сільського господарства, ветеринарної медицини, спорткомплексу, інституту регіональних екологічних проблем. Було обладнано два гардероби на тисячу місць. Здійснено реконструкцію котельні на Левківці. У результаті корпуси факультетів ветеринарної медицини і технологічного, автогараж, інші виробничі приміщення переведені на автономне опалення, що є вигідним для бюджету університету.

Черговим будівничим звершенням було відкриття у 2003 р. котельні, яка обігріває гуртожитки №1 і №4, спорткомплекс і профілакторій. Гуртожиток №3 і нововведений корпус факультету лісового господарства отримали автономне опалення, що неабияк здешевлює його вартість.

Титанічної сили духу та зусиль коштувало зведення згаданого корпусу факультету лісового господарства у 2007 р., адже з загальної вартості будівництва — сім мільйонів п’ятсот тисяч гривень, держава виділила тільки 450 тис. Проте університет самотужки, лише за два роки, побудував новий корпус.

Забезпечення обладнанням і функціонування редакційно-видавничого центру дозволили окрім методичної літератури друкувати щорічно десятки підручників та посібників, монографій. У 2004 р. редакційно-видавничий центр випустив кольоровий «Атлас рослин природних і штучних екосистем» професора П.В. Литвака і І.П. Литвака, у якому вміщено 1452 малюнки вищих рослин і 24 – грибів.

Рідкісним та унікальним є «Альбом їстівних, отруйних та лікарських грибів Українського Полісся» Леонура Васильовича Михайловського – доцента кафедри загальної екології, кандидата біологічних наук, знаного міколога, ботаніка, біолога і мандрівника. Альбом — вінець 30-річної праці автора, де детально описано 550 грибів рідного краю.

У березні 2003 р. вийшов перший номер університетської газети «Наш дім». Редакційний колектив газети у 2007 р. зайняв друге місце на конкурсі на кращу газету серед вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації Міністерства аграрної політики України.

Належна увага приділяється побуту студентів і їх відпочинку. З цією метою у 1999 р. заново укомплектований лікарський оздоровчий пункт, де працюють терапевт, стоматолог, акушер-гінеколог, фельдшер, медичні сестри. Проводяться профілактичні медичні огляди, флюорографічні обстеження із залученням фахівців обласних і міських медичних закладів, обласного клініко-діагностичного центру, обласної і міської лікарні №1, обласного протитуберкульозного диспансеру. Студентство має змогу оздоровитися у санаторії-профілакторії університету. Постійним об’єктом уваги є осередки громадського харчування студентів, які налічують 12 об’єктів (їдальні, кафе, буфети).

Потрапляючи на територію університету, у першу чергу приємно вражає гарно впорядкована прилегла до приміщень навчального закладу територія, наявність великої кількості вазонів, акваріумів, світлових панно, збудована капличка на честь Святої Великомучениці Тетяни – покровительки студентів. За підсумками міського конкурсу в номінації «Найошатніший навчальний заклад» у 2008 р. ЖНАЕУ посів перше місце.

Потужна науково-матеріальна база університету, висококваліфікований професорсько-викладацький колектив сприяють тому, що ось уже більше десяти останніх років університет є лідером обласних студентських універсіад. У фінальних змаганнях VІІІ літньої Універсіади України у 2007 р. серед 219 ВНЗ України ЖНАЕУ посів 29 місце, серед аграрних вузів – перше.

Житомирський національний агроекологічний університет став альма-матер для багатьох відомих людей. Колектив університету не безпідставно пишається своїми вихованцями, студентами, які досягли європейських та світових вершин у спорті і по праву увійшли до його історичної скарбниці.

Аспірантка університету — Юлія Єлістратова – учасниця ХХІХ Літніх Олімпійських ігор 2008 р. у Пекіні, дворазова чемпіонка світу з морського багатоборства, срібна призерка чемпіонату світу з триатлону, чемпіонка світу в естафеті, володарка Кубку Європи з триатлону, срібна призерка чемпіонату Європи, неодноразова чемпіонка України, майстер спорту міжнародного класу з морського багатоборства, майстер спорту міжнародного класу з триатлону.

Олена Кумечко – чемпіонка світу 2001 р. з боротьби самбо, неодноразова призерка чемпіонатів світу, Європи та України, майстер спорту міжнародного класу із самбо.

Пишається університет спортивними успіхами майстра спорту міжнародного класу, дворазового чемпіона світу з кікбоксингу, переможця міжнародних турнірів, неодноразового чемпіона України Андрія Микитюка.

Додали слави університету перемоги на світових, європейських і вітчизняних аренах майстрів міжнародного класу Олексія Рачковського, Олександра Осмоловича, В’ячеслава Шабранського, Артема Уманця, Анни Корягіной, Інни Левкович, майстра спорту Олексія Мінаєва. Традиційні успіхи легкоатлетів примножують Олександр Каскевич, Олена Шевчук, Олександр Грищук, Василь Грибук, Максим Слюсаренко, ін. Значні успіхи п’ятиборців Павла Мазуренка, Юлії Петракової, Анни Абдулової.

Тарас Панчук, майстер спорту з гирьового спорту, 2011 р. став чемпіоном України, срібним призером чемпіонату світу серед молоді та срібним призером чемпіонату світу серед студентів.

У списку спортивних досягнень студентів ЖНАЕУ 50 майстрів спорту, сотні – кандидатів у майстри спорту та першорозрядників, тисячі – спортсменів масових розрядів (ІІ, ІІІ).

Популярними в університеті є гуртки художньої творчості, де їх учасники реалізують Богом дані таланти. У них панує дух натхнення і піднесеності, нагороджується тісна співдружність, спалахує і підживлюється особливою аурою кохання. Великих успіхів, визнання у глядачів і слухачів університетські художні колективи набули під керівництвом залучених кращих митців міста Житомира – народних артистів України, професорів Л.І. Данчука і І.М. Сльоти, Р.Б. Маліновського, заслуженого працівника культури, стипендіата Держаної стипендії, видатного діяча культури і мистецтв О.Г. Крутоуса, заслужена артистка України В.М. Бартош, заслуженого артиста України В.І. Берелєта під керівництвом якого працював студентський театр «Веста» і презентував на сцені обласного музично-драматичного театру виставу «Шельменко-Денщик».

Вихованці університету нагороджені дипломами І ступеня Всеукраїнського фестивалю художньої творчості «Софіївські зорі» у 2001–2004 рр. Це «солов’ї» — О. Воєвуцький, І. Райковська, В. Сенько, Ю. Шафаренко, О. Валенкевич.

Студентський хор та духовий оркестр, що створені 2000 р., набули почесного звання народних. Народний аматорський духовий оркестр у складі близько 50 осіб і єдиний в області ансамбль барабанщиць – Лауреати І премії ІІ Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Київська студентська весна, 2007». Гран-прі серед духових оркестрів ВНЗ України. У 2010 р. оркестр став дипломантом Всеукраїнського літературно-музичного фестивалю вшанування воїнів-інтернаціоналістів «Розстріляна молодість», брав участь у Гала-концерті цього фестивалю. У 2011 р. оркестр став лауреатом Гран-прі фестивалю «Київська студентська весна». Велика заслуга в цих здобутках прекрасного педагога, фахівця, організатора, керівника колективу Ю.С. Корецького. Творчі колективи університету неодмінні учасники загальноміських святкових заходів.

Університет має потужну команду КВН, неодноразового переможця обласних та регіональних фестивалів. У 2003 р. команда зайняла перше місце в Одесі на фестивалі «Перлина у моря».

Шлях університету, його становлення і розвиток – незаперечний факт загальнодержавного і міжнародного визнання результатів його діяльності, внеску у розвиток національної аграрної освіти і науки, що послужило підставою для надання у 2008 році університету статусу національного.

За дев’яносто років існування Житомирський національний агроекологічний університет зумів вижити у складні часи, розширити структуру і заявити про себе як про рушійну наукову силу Житомирщини. Не обірвала лік його функціонування і Велика Вітчизняна війна, а аварія на Чорнобильській АЕС лише більш згуртувала науковців. Усі випробування університет витримував гідно, зберігаючи високий професіоналізм у навчально-виховному процесі та фундаментальність наукової діяльності. Не за горами столітній ювілей і можна впевнено сказати, що до нього університет прийде з новими здобутками та досягненнями.